День народження Богдана Лепкого
Богдан Лепкий народився 4 (в інших джерелах – 09 листопада) листопада 1872 р. в селі Крегулець в сім’ї священика Сильвестра Лепкого, відомого як письменник Марко Мурава. У батьковій бібліотеці було чимало старовинних книг, а стіни дому прикрашали картини на історичну тематику, що згодом позначиться на літературній творчості Богдана Лепкого. Значну роль у вихованні майбутнього письменника відіграли традиції давнього старовинного роду Глібовицьких, із якого походила мати Богдана. Її батько - впливовий священик, який особисто знав Маркіяна Шашкевича й часто розповідав онукові про його подвижницьку діяльність, а також беріг рукописи його проповідей. Власне дитинство Богдан Лепкий яскравими барвами описав в автобіографічній повісті «Казка мого дитинства».
Потяг до творчості у малого Богдана виявився рано. Перші літературні спроби зроблені ще в Бережанській гімназії.
Юнак вирішив стати живописцем, тому вступив до Академії мистецтв у Відні. Однак невдовзі зрозумів, що помилився з вибором. Долю Лепкого визначив випадок: якось у поїзді він познайомився зі студентом філософського факультету Віденського університету й вступив до нього. Лепкий став членом студентського товариства «Січ», активно цікавився літературним і суспільно-політичним життям.
Період навчання у Львівському університеті став у житті Богдана Лепкого й періодом активної літературної діяльності: поезії та оповідання молодого митця, а також його переклади з європейських літератур друкуються на сторінках періодики. Після закінчення університету Лепкий улаштувався вчителем у Бережанську гімназію, засновував у селах гуртки «Просвіти», розповсюджував книжки, захоплювався театром і навіть грав роль Петра в «Наталці Полтавці».
1899 р. у Ягеллонському університеті відкрили студії української мови й літератури. Першою кандидатурою на посаду викладача цих предметів став Богдан Лепкий, який на запрошення університетського керівництва виїхав до Кракова, що на той час був центром польської науки й культури. На молодого письменника незабутнє враження справило знайомство й спілкування з польськими митцями-модерністами Станіславом Виспянським, Владиславом Орканом, Казимежем Тетмайєром. Модерністське літературне угруповання «Молода Польща» надихнуло Лепкого створити аналогічну українську творчу спілку «Молода муза».
Восени 1915 р. Б. Лепкого мобілізували: «...У Відні взяли до війська й приділили до просвітньої роботи в таборах полонених». Після війни (з 1920 р.) письменник жив у Берліні, займався літературною творчістю, а 1925 р. повернувся до Кракова, де отримав посаду професора Ягеллонського університету. Майже щоліта Б. Лепкий приїжджав у Галичину. Село Черче біля Рогатина (нині Івано-Франківщина) приваблювало його і можливістю підлікуватися цілющими грязями, і спілкуванням із селянами. Сільська громада збудувала улюбленому письменникові будинок, де він жив і працював. Через свою культурно-просвітницьку діяльність сивоголовий професор мав великі неприємності.
Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 р. Похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.
Творчість Богдана Лепкого - різножанрова й об’ємна: це і лірика, й оповідання, і повісті, і драматичні твори, й історична епопея. Його поезію характеризує, за висловом Івана Франка, «м’якість колориту й ніжність почуття». Значне місце в поетичній спадщині Богдана Лепкого посідає пейзажна лірика, що виразно позначена естетикою модернізму «Молодої Польщі» й «Молодої музи».
У його поетичних творах звучать і громадянські мотиви. Вірш «Світ за очі» священики читали в церквах, щоб стримати селян від необдуманої еміграції. А вірш «Видиш, брате мій» став відомою народною піснею «Журавлі» («Чуєш, брате мій»).
Характерною рисою Лепкого-поета є звернення до минувшини: поезії «Полтава», «Мазепа», «Батуринські руїни», «Слідами Ігоря», поетична драма «Мотря». Саме ця драма стала своєрідним містком від ліро-епічного зображення історії до історичної прози.
Оповідання «Сотниківна» (1927), «Каяла» (1935), повісті «Вадим» (1930), «Крутіж» (1941) розповідають про знакові події в історії нашого народу: повертають читача до походу князя Ігоря («Каяла») чи нападу татар на Київ («Вадим»), переносять у час гетьманування Івана Виговського та битви під Конотопом («Сотниківна»), у складні перипетії періоду Руїни («Крутіж»). Та найважливішим здобутком письменника в царині історичної прози став роман «Мазепа» (1926-1955).
Б. Лепкий наголошував на важливості для кожного народу знати свою історію, «бо вона вчить нас, як жили наші предки, що доброго вони зробили і які гріхи прийняли на свою совість. Коли народ знає свою минувшість, коли він розуміє заслуги і провини своїх батьків, то йому легше провадити боротьбу за волю і правду». Його трилогія про гетьмана Івана Мазепу (три томи в п’яти книгах) відтворює «золоту добу» Гетьманщини, повний крах державницьких ідей і страшну експансію Петра І на Україну.
