Головне управління ДПС у Тернопільській області інформує
Документи, на підставі яких власник об’єкта житлової нерухомості може підтвердити, що така житлова нерухомість непридатна для проживання
Відповідно до п.п. «ґ» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради.
Статтею 30 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання обліку житлового фонду, об’єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, здійснення контролю за його використанням, а також питання визначення технічного стану житлових будинків належать до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Статтею 7 Житлового кодексу України від 30 червня 1983 року № 5464-X із змінами та доповненнями та Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі – Положення), врегульовано питання щодо визнання житлового будинку непридатним для проживання.
Так, згідно з п. 3 Положення обстеження житлових будинків (приміщень) проводиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби.
На підставі матеріалів обстеження стану жилих будинків житлово-експлуатаційна організація визначає будинки, що відповідають санітарним і технічним вимогам, і складає про це відповідний акт, який затверджується керівником вказаної організації (п. 4 Положення).
У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання (п. 5 Положення).
Згідно з п. 11 Положення якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.
При цьому додаються такі документи:
а) рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів про визнання жилого будинку (жилого приміщення) невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання;
б) проект рішення виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів про дальше використання жилого будинку (жилого приміщення) або про знесення будинку.
Виконавчий комітет обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку (п. 12 Положення).
Таким чином, власник об’єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання на підставі рішення органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.
З початку року землевласники сплатили до бюджету Тернопільщини понад 241 млн гривень
За січень-травень цього року платники податків області забезпечили надходження земельного податку та оренди землі в сумі 241 млн 4,3 тис. гривень. Це перевищило надходження п’яти місяців 2023 року на 39,2 млн грн або ж на 19 відсотків.
Більша частина цього платежу – внесок юридичних осіб. Адже вони перерахували з початку року 202 млн 413,8 тис. грн плати за землю, що на 37,3 млн грн більше, ніж у перші п’ять місяців минулого року.
Фізособи поповнили скарбниці місцевих громад, сплативши 38 млн 590,5 тис. грн плати за землю. Це на 1,9 млн грн більше, ніж за відповідний минулорічний період.
Нагадаємо, надходження від земельної плати у повній сумі спрямовуються до місцевих бюджетів, тож є одним з важливих бюджетоформуючих платежів громад.
Чи можна розстрочити та відстрочити заборгованість зі сплаті єдиного внеску
Чинним законодавством, що регулює порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), не передбачено розстрочення та відстрочення заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до частини дванадцятої ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов’язаннями із сплати єдиного внеску зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходу).
При несвоєчасній або не в повному обсязі сплаті єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом № 2464, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина одинадцята ст. 9 Закону № 2464).
Щодо утримання ПДФО з доходів, нарахованих (виплачених) на користь ФОП, місцезнаходженням або місцем проживання (податкова адреса) яких є тимчасово окупована територія
Згідно з п.п. 38.9 п. 38 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ), під час нарахування (виплати) фізичним особам – підприємцям, місцезнаходженням або місцем проживання яких є тимчасово окупована територія (незалежно від системи оподаткування), доходу від здійснення ними підприємницької діяльності суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, зобов’язані утримати податок на доходи фізичних осіб у джерела виплати. При цьому на таких осіб не поширюється дія п. 177.8 ст. 177 ПКУ та п.п. 2 п. 297.1 ст. 297 ПКУ.
Доходи від здійснення підприємницької діяльності, оподатковані відповідно до п.п. 38.9 п. 38 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи – підприємця та/або доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку.
Відповідно до п. 177.8 ст. 177 ПКУ під час нарахування (виплати) фізичній особі – підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб’єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи фізичних осіб у джерела виплати, якщо фізичною особою – підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Згідно з п.п. 2 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої-четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з главою 1 розд. XIV ПКУ.
Відповідно до положень п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об’єднаних сил (ООС), для платників податків, які станом на 14 квітня 2014 року мали місцезнаходження (місце проживання) на тимчасово окупованій території, що визнана такою відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» (далі – Постанова ВРУ № 254), або в населених пунктах на лінії зіткнення, та/або платників податків, які мають об’єкти оподаткування місцевими податками, зборами на цих територіях, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
В п.п. 38.1 п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ наведено поняття тимчасово окупованої території як території окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначеної відповідно до Постанови ВРУ № 254, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України. Такий перелік населених пунктів затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р (далі – Розпорядження № 1085-р).
Крім того, п. 1 Постанови ВРУ № 254 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України від 16 вересня 2014 року № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (далі – Закон № 1680) запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Згідно зі ст. 1 Закону № 1680 (в редакції, чинній на момент його прийняття) тимчасово, на три роки з дня набрання цим Законом чинності, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України.
Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» (далі – Постанова ВРУ № 252) визначено, що до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону № 1680, тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з російською федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до Постанови ВРУ № 252, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року. Лінія з прив’язкою до місцевості з найменуванням населеного пункту, орієнтиру на місцевості та географічними координатами наведена у додатку до Постанови ВРУ № 252.
Таким чином, для визначення приналежності певної території до тимчасово окупованих територій для цілей п.п. 38.9 п. 38 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ слід керуватись Розпорядженням № 1085-р та додатком до Постанови ВРУ № 252.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
