10 БЕРЕЗНЯ – 161 РІК З ДНЯ СМЕРТІ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА
Тарас Григорович Шевченко прожив лише 47 років, з них 34 роки провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва й понад 10 років – у найжорсткіших умовах заслання.
Людина, яка на десять років була викреслена з життя, поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання й солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров'я поета, його фізичні сили були надірвані та призвели до передчасної смерті Тараса Шевченка. 10 березня 1861 року він помер у будинку Академії мистецтв, де проживав останні роки.
Ще в день смерті Шевченка згідно з його поетичним заповітом друзі вирішили перевезти прах Кобзаря на Україну. Дозвіл було одержано в кінці квітня 1861 року. 22 травня о 7 годині вечора Тараса Шевченка поховали на Чернечій (тепер Тарасовій горі) поблизу Канева. Над нею насипали високу могилу, яка стала священним місцем для кожного українця й пошанована всіма народами світу.
161 рік пройшов, як перестало битися благородне, мужнє серце геніального українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний. Нетлінна творчість геніального сина України довічно жива биттям гарячого людського серця, безсмертна сила його таланту – проникливістю й глибиною думки, мужністю й ніжністю лірики, гостротою й пристрасністю слова, пісенністю віршів, самовідданою любов’ю до України та свого народу.
Мабуть найправдивіше про Шевченка сказав Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. … Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».
