Декларація про державний суверенітет України та її історичне значення
16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання) прийняла важливий політичний і правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни.
Важливим є те, що у цьому документі вперше в новітній національній історії поруч із "Українською РСР" вжито слово "Україна" як офіційна назва держави.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України визначено верховенство, неподільність, повноту та самостійність влади республіки в межах її території. У документі зазначено: Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади в республіці.
Декларація проголосила виключне право народу України на володіння, користування та розпорядження національним багатством України; захист усіх форм власності. Актом гарантовано всім національностям, що проживають на території України рівність перед законом, право вільного національно-культурного розвитку, визнано пріоритет загальнолюдських цінностей перед класовими, норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Декларацією проголошено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Ці базові положення лягли в основу законодавчих актів державного значення – Конституції та законів України.
